Альона Ковальова (olena1993) wrote,
Альона Ковальова
olena1993

Емігрантка (текст на подкаст)

Виповнилось вже два роки, як я залишила рідну домівку. На такий відчайдушний крок – їхати у засвіти – мене штовхнула вимушена необхідність. А там, на рідній землі, росте моя донечка, моє малятко, якому виповнилось 3 рочки. Тільки заради неї я тут, заради своєї кровиночки. Так сталося, що чоловік мене лишив, коли дізнався, що я вагітна. Підтримкою для мене була моя хвора матуся, якій кожного дня потрібні були ліки, які зараз такі дорогі… Тому я як та билинка в полі, одна – серед білого світу зі сльозами на очах розуміла, що мушу бути сильною і поставити на ноги свою єдину опору. Коли прощалася, біль розривав зсередини, бо не знала яка на мене чекала дорога, хоч би вернутися додому живою…
Доленька відправила мене до Іспанії. На чужу землю, на якій свою ласку і любов я віддавала іншим батькам і матерям. А це, дійсно, велика біда! Коли ти знаєш, що вдома від тебе так сильно потребують цих великих почуттів.
Кажуть, що за гроші можна купити все. Але повірте мені, на світі є дві цінності, які не залежать від рахунку в банку,- це Здоровя і Любов. Ви не уявляєте, наскільки боляче, аж до сліз, низько кланятися щомиті, не раз стоячи на колінах та цілувати чужу сенйору частіше, аніж рідну матір. Недурно кажуть, що лише коли втрачаєш, тоді відчуваєш! Саме далеко від дому, ціна любові надзвичайно дорога.
Ніяк не можу звикнути до свого становища, наче сама собі підрізала крила. Виїхала, а моя донечка підростає, ходить дрібненькими кроками і промовляє слово «мама», а мами біля неї немає.
Прокидаюсь першою – засинаю останньою, а в голові лише лунають одні слова:
«Доле людська – яка ти гірка і нескінченно зла»!

Олена КОВАЛЬОВА
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments